Як у давнину видобували залізо

Металургія — процес, який зазвичай асоціюють із заводами, величезними доменними печами та сучасними машинами, що беруть участь у виробництві готового металевого продукту, починаючи з видобутку сирої руди. Але в давнину не було ані заводів, ані складного устаткування, а залізо все одно добували й кували. Тож як і де у давнину отримували залізо? Давайте зʼясуємо.

Цікава історія

Вважається, що вперше виплавка заліза була освоєна в Хетському царстві приблизно в 1300–1200 роках до н.е. Хети — індоєвропейський народ, який створив у Малій Азії могутню державу, — володіли технологіями, які для інших культур залишалися загадкою ще століттями. У Європу технологія виплавки заліза дісталась лише через сто років, тобто приблизно у 1100-х роках до н.е. А у Стародавньому Китаї метал почали кувати взагалі тільки в 500-х роках до н.е. Отже, технологія виплавки заліза, хоч і не швидко, розповсюдилась по всьому світу — але залізо все одно залишалося дефіцитним і дуже дорогим ресурсом.

Чому залізо було таким цінним

Залізні злитки зберігалися в королівських скарбницях нарівні з золотом і сріблом. Мечі й обладунки не продавались у крамницях — їх передавали у спадок. Бо щоб викувати одну бойову одиницю, потрібно було пройти складний і трудомісткий шлях: знайти руду, обробити її, виплавити залізо, очистити, а вже потім викувати виріб.

Це займало багато часу й вимагало великої майстерності. Наприклад, виготовлення одного меча могло зайняти місяць, а комплект обладунків — цілий рік.

Процес виплавки

В Античності та ранньому Середньовіччі залізо отримували з бурого залізняку, лимоніту. Залежно від місця скупчення, таку руду називають болотяною, озерною або лучною. Порода зустрічалася у вигляді пористих конкреційних відкладень на дні водойм та у заболочених полях. У сучасній промисловості такої руди не використовують. Вона вважається низькоякісною через велику кількість сторонніх домішок. Бурий залізняк містить лише 20–60% оксиду заліза. Однак, головною його перевагою є те, що він поширений практично скрізь і добути його було відносно просто.

Породу витягували буквально лопатою. Найчастіше добувачі копали невелику яму на березі озера чи болотяних проток. Яма неминуче наповнювалася водою, її вичерпували, а щоб стіни не обрушувалися, їх зміцнювали колодами.

Як працював сиродутний горн

Основним способом отримання заліза був сиродутний процес. В землі викопувався горн — горизонтально виритий отвір у схилі яру. В цей отвір укладалася здобута руда, щедро обкладена знизу і зверху деревним вугіллям. Розпалювався вогонь. Коваль хутром із шкур нагнітав повітря, збільшуючи температуру. Розпечене вугілля прожарювало руду, відновлюючи окис заліза до металу. Шлак відокремлювався і стікав. Залишки руди перетворювалися на крицю — тістоподібне губчасте залізо.

Як кували залізо

Криця теж рясніла шлаками, які відокремлювали від заліза за допомогою молотка. Після всіх операцій, частка шлаків у заготовці могла не перевищувати 2–4%. Щоб викувати меч, був потрібен щонайменше місяць. Обладунки могли куватися рік — адже, кування широких пластин за допомогою лише молотка, забирало багато сил і часу. Тому меч, шабля, катана і будь-які залізні обладунки були доступними лише для знаті. Простолюдини ж воювали зі списами, сокирами, луками та стрілами, а основним матеріалом для обладунків залишалася шкіра.

Сьогодні ми сприймаємо метал як щось звичне, що можна легко придбати в інтернет-магазині — але за кожною металевою деталлю стоїть довгий шлях, який почався ще тисячі років тому.